«Я просто боюся скажених собак»: історія жінки в окупації на Запоріжчині - Накипіло
Події

«Я просто боюся скажених собак»: історія жінки в окупації на Запоріжчині

Україна, західна частина Запорізької області, Дніпрорудне. Місто гірників, де живуть 19 000 людей. Теплими літніми вечорами місцеві люблять зустрічати захід сонця біля Каховського водосховища, яке наповнює Дніпро.

Розмірене життя трударів змінила російська окупація в березні 2022 року. В місті не було бойових дій, стратегічного значення воно не має, росіяни заїхали в нього під свист та лайку безстрашних дніпрорудців. На жаль, це не завадило окупантам придушити спротив і залишитися. 

Мер міста Євген Матвєєв, за офіційною інформацією, був затриманий окупантами на блокпості. Відтоді про нього нічого невідомо, окрім припущень, що він перебуває у полоні, оскільки не погодився на співпрацю. Зараз «мером» призначений колишній член Постійної комісії з питань екології, охорони надр та раціонального природокористування Запорізької ОДА Микола Пастушенко. 

На що спроможні в окупованому місті росіяни — приліпити до тризуба над приміщенням міськради прапор рф, пофарбувати у триколори стелу із назвою міста на в’їзді та перейменувати «АТБ» в «Мера Маркет». А ось правильно вимовляти назву міста вони не навчились: у одному з пропагандистськьких сюжетів окупант розповідав, як вони «звільнили Дніпропрудне від нацистів». 

Колаборантів у місті чимало, проте набагато більше тих, хто чекає визволення від рашистської навали. Одна з них — моя співрозмовниця Марія (ім’я змінено з міркувань безпеки). Жінка не покинула рідне місто, але зізнається, що жити в окупації — страшно, гірко та часом нестерпно. Аби поспілкуватися зі мною телефоном, Марія влізла на підвіконня, бо, каже, тільки там можна впіймати зв’язок. Упродовж 40 хвилин спілкування розмова переривалася, і вона телефонувала мені з номерів різних операторів. З інтернетом теж скрутно.

Можете пригадати, як відбувалася окупація міста?

Точно не пам’ятаю, якого саме числа. Відтоді в мене взагалі всі числа, дати змазані. Взагалі в часі орієнтуюся важко, але вони знаходилися біля нас давно. Захопили Енергодар, були в селах навколо: Мала Білозерка, Велика Білозерка, Мелітополь уже були захоплені. А ми, оскільки знаходимося трошки віддалено, як апендикс невеличкий, мабуть, їм не були цікаві. Вони просто проїжджали, об’їжджали, їхали з Енергодара на Орлянку, там траса на Василівку, яка… Ви ж чули про Василівку?

Так. Там були важкі бої. 

Так. Тому до нас вони не заїжджали. У нас хлопці з тероборони стояли на точках доступу до міста. Кілька разів, коли вони під’їжджали, хлопці виходили та зупиняли їх голіруч: стояли на дорозі й казали, що не пропустять. Мер виходив, спілкувався, і вони вертали назад. Але в якийсь момент приїхали чеченці з усіх боків, підійшли на блокпости. Наші хлопці були без зброї, і чеченці сказали: якщо їх не пропустять, не розберуть загородження, то вони просто постріляють усіх. Так і потрапили в місто. 

Спочатку їх не надто багато було, а зараз — куди не глянеш, там вони, по двоє-троє, по четверо ходять з автоматами. У нас ні підприємств немає, ні аеропортів, нічого цікавого для них. Навіть на той момент у нас вже не було навіть харчів, майже блокада. 

Ви згадали про мера. Щось вам відомо про його долю?

Наш мер і більшість його помічників були на місці, на посту. Він вирішував питання, які виникали в місті. Створив канал у Telegram, спілкувався щоранку з жителями міста, розповідав, що відбувається, що з комунальним господарством, які проблеми виникають. Якщо під’їжджали близько орки (я просто не знаю, як їх назвати), у нас лунала сирена. Все було відкориговано, але в якийсь момент його захопили в полон, і все. Мало хто знає про його долю. Чутки різні ходять, та його так і не повернули.

У місцевих депутатів, як розумію, немає якоїсь єдиної позиції: хтось колаборант, хтось ні, хтось виїхав?

Ну, секретар міської ради, Ручка Ірина Іванівна до останнього була тут, ще кілька заступників мера. Потім вона виїхала. Всі були налякані. Колаборантами вони не стали, написали заяви та пішли зі своїх постів. Отаких прямо дійсно колаборантів із рядів депутатів практично немає, або, можливо, я не знаю. Чесно кажучи, я не відслідковую.

Як вам представили нових ватажків?

Вони захопили соцмережі офіційні — Facebook, Viber, створили групу в Telegram. Першим представили начальника поліції. Пізніше — так званого мера, Пастушенка. От він якраз був депутатом обласної ради. До цього він працював на ЗЗРК нашому, на залізорудному комбінаті. Про нього ніхто не міг нічого поганого сказати, людина була чесна, справедлива, і такого кроку від нього не очікували. Коменданта ніхто не представляв. Дехто залишився. Дама, що очолює опікунську раду, залишилася на місці. 

А комендант чим займається? Перевіряє дотримання комендантської години, чи в нього є якісь повноваження?

Ну, я так розумію, що основна влада в його руках, а мер вирішує господарські питання. Патрулювання, вжиття заходів до порушників комендантської години. 

А що каже «мер» щодо опалювального сезону?

Як я розумію, про таку перспективу вони не думали, але от виклали нам нещодавно тарифи на комунальні послуги: на воду, на електроенергію, на опалення. У принципі, чисто в місті, працюють комунальники.

А що з платіжками, вони в рублях чи гривнях?

У рублях.

А ціни змінилися?

Десь нижчі, ніж у нас були, на воду — значно нижче. Не скажу точно, бо я ніколи не займалася тим, аби сидіти й вираховувати, яка вартість куба води або ще чогось. Зазвичай я на платіжки не дивлюсь, у «Приват24» заходила й платила. Ну, люди кажуть, що дешевше, але я не порівнювала.

А щодо харчів, всього вистачає? 

Зараз є все. Деякий час, на початку, був ажіотаж. Ну, як завжди, бабусі все повиносили, розкупили продукти з «АТБ», з основних магазинів. На ринку можна було купити овочі, фрукти. Селяни з селищ навколо привозили молочні продукти, згодом почали наші підприємці завозити крупи, макаронні вироби.

Спочатку все було за шалені гроші: гречка 100 гривень за кілограм, цукор так само, навіть більше. Запам’яталося, що цукор в «Мере» був 44 гривні ваговий, не розфасований, а розфасований — 150. 

Деякий час було скрутно: не було борошна, дріжджів, хліба. Коли мер домовився і привезли дріжджі — організували випікання хліба в невеликих пекарнях. У школах пекли хліб і продавали, я не пам’ятаю, за яку ціну, здається, по 20 гривень. Це була дійсно серйозна проблема, шалені черги. Люди записувалися зранку, ми писали на руці номери. Могло бути 200, 300 людей. Ми з дівчатами купляли хліб і розносили по хаткам бабусям, які не виходять з дому або не здатні довго стояти в черзі. 

Я вже мовчу про якісь другорядні речі: не могла ніде купити наповнювач для кота. Йому вже 14 років, і він здивувався, коли я запропонувала йому будівельний пісок. 

Зараз із продуктами все гаразд. Ціни завищені на крупи й макарони. М’ясо, думаю, приблизно як в Україні коштує, зате дешеві овочі та фрукти. Був момент, коли в нас огірки коштували дві гривні за кілограм. Капуста по чотири гривні кілограм. 

Ви сказали про наповнювач. Зараз такі нюанси — теж проблема?

Проблема — ціна, бо він коштує 120 гривень за невеликий об’єм. Те, що раніше коштувало 60 гривень, зараз вдвічі дорожче. Тому я йду до купи піску, яка знаходиться навпроти міліції, де стоять вартові, чи хто вони такі. Тихо їх ненавиджу ще більше за те, що мені доводиться ходити пісок тягати до іншого краю міста. Іноді не тихо, і дитина моя телефоном каже: «Мамо, мовчи». 

А яка зараз ходить у місті готівка?

З рублями працює лише «Мера», там ціни і в гривнях, і в рублях. У кого є рублі, той може розраховуватися ними, а так в магазинах із рублями особисто я нікого не бачила. Деякі навіть змушені міняти рублі на гривні, аби купляти щось у магазинах і на ринку.

Безготівкового розрахунку, як я розумію, взагалі немає ніде?

Якщо комусь пощастило мати мобільний зв’язок, то термінали інколи працюють в магазинах. Але я так розумію, що вони спеціально термінали приховують. Немає можливості перевести в готівку. У «ПриватБанк» стоять черги. Я записувалася 21 березня, і моя черга підійшла в середині квітня. Під 10% я їх зняла. Було 15, іноді можна спіймати під вісім відсотків. Можна піти та будь-де зняти, на ринку, ломбарди працюють. Вони у приміщенні «Ощадбанку» відкрили свою контору, де видають гроші.

Це щось на кшталт обмінки, чи банк хочуть організувати?

Я так розумію, що планують там банк відкрити.

Ви кажете, «Мера» відкрилася. А є якісь ще заклади, які вони відкрили?

Ні, з їхнього лише «Мера», більше нічого. Усе інше відкрите місцевими підприємцями.

На початку багато охочих виїхати створювали довжелезні черги на трасі. Як зараз із цим, і чи є коридори, аби не в росію виїхати, а в Запоріжжя, наприклад?

Так, коридори влаштовують. Щодня виїжджають люди, але у Василівки зупиняють усіх, і, як розумію, випускають після досмотру, у певний час певну кількість машин. Були випадки, що люди кілька днів стояли у спеку. Підвозили їм їжу і воду. Особливо страшно, коли з дітьми їхали. І зараз я знаю, що теж збираються такі черги, уже не в такій кількості, бо вже не надто багато людей виїжджає.

А як взагалі виглядає місто? Місцеві оговталися, гуляють?

Гуляють, ходять. Ви знаєте, усе в порядку, я маю на увазі, що нас, на щастя, обійшло оце все: обстрілів не було, ми не бачили крові, руйнування. Люди дещо розслаблені цим. Хтось дійсно бачить проблему та розуміє, що відбувається, а хтось — не бачить і каже: «Ну, а що? Як жили, так і будемо жити. А що змінилося? Нічого не змінилося». Усі по-різному. Дуже багато людей, які дійсно патріотичні… 

На цьому моменті переривається зв’язок, і ми тривалий час намагаємося його відновити за допомогою різних мобільних операторів.

У нас дощ пішов. У нас тепер, коли дощ, проблеми ще більші з’являються.

У Харкові цього літа як ніколи часто грім. Ще й він лоскоче нерви місцевим. Не розумієш: коли обстріл, а коли — природа.

У нас теж сильно гуркотить, не природа. Коли по Василівці гатили, по Білозерці, по Орлянці, або звідти стріляли, то можна було побачити з дев’ятих поверхів. Люди бачили, як вночі стріляли з «Градів», ми теж це чуємо.

Проте життя продовжується. У нас чудова набережна, люди гуляють. Не знаю, за які кошти, увімкнули фонтани. Усе в порядку начебто, якщо не бачити синців під очима, як здригаються люди, коли дитина якась поруч із гуркотом прокотиться на самокаті, якщо не враховувати, як хтось іноді сидить під під’їздом і плаче. Та якщо не враховувати, що їх — багато, дійсно багато, і вони ходять постійно, патрулюють містом.

У нас останнім часом почали тероризувати людей, які були в АТО, в теробороні. Їх вивозять, тримають по кілька десятків днів. Є ті, хто повертаються в жахливому стані.

Вивозять в «л/днр»?

Ні, у нас тут заброшені склади, завод і якась будівельна організація була. Там є підвали. Їх, як кажуть, «на яму» відправляють. Я одного хлопця знаю, його тримали 25 днів. Тримали й такого нахабного чоловіка 27 років. Він перетворився на сіру тінь.

Який зараз настрій у вас?

Ви знаєте, я ніколи на дошці для серфінгу не каталася, але це щось схоже. Один ранок прокидаєшся — і не можеш піднятися, бо ноги ватяні й не хочеться нічого робити, а в інший ранок примушуєш себе вмитися, нафарбуватися й вийти в люди. Ідеш і намагаєшся людям підняти настрій. Нестабільний стан, скажімо так. Наша психологиня сказала, що ми поки що на етапі торгу. Як там, заперечення, торг, так? Потім депресія. Виявляється, до депресії ми ще не дійшли, а я думала, що давно глибоко в ній.

Ну, кажуть, що вони можуть не в такій послідовності йти: спочатку може йти депресія, а потім торг. А можуть по декілька разів бути, десь я таке читала.

Мабуть, що й паралельно можуть, он як у мене. Я бачу, що у більшості людей теж такий стан. Чекаєш чогось обнадійливого, чекаєш, дякуєш. Особисто я дякую, що нас не забули. Бюджетники отримують зарплатню, їх підтримують.

У мене склалося враження, що у вас немає страху. Це так? 

Особисто в мене?

Так.

Я боюсь. Мабуть, це порушення психічне, але я панічно їх боюся. Знаєте, от як скажених собак: не знаєш, чого від них очікувати та розумієш, що втекти не зможеш. Паніка, коли зустрічаєшся з ними. Я досі, коли проходжу повз, відвертаю голову, опускаю очі донизу. А ще боюся, що вони щось прочитають у моїх очах, і буде непереливки. Страшно. Ви розумієте: люди, які знаходяться в містах, які потерпали серйозно від війни, бояться набагато більше, адже там більше факторів, які викликають страх. Не знаю, я просто боюсь скажених собак, ось і все. Більше я нічого не боюся.

Ви мені зараз останньою цитатою подарували клікабельний заголовок. Дуже вам дякую, що наважилися поговорити.

Сиджу, реву. Мабуть, мені потрібно було поговорити. На пальцях можна порахувати, скільки разів у мене виходило поплакати за цей час. Я щось зрозуміла для себе.

Паразитне радіо, думки про самогубство, окупанти низького ґатунку: інтерв’ю з людиною, яка провела чотири місяці в окупації на Харківщині

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

Стрім-трансляції, відео, відеопрезентація, репортаж, фотозйомка, статті

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

Оперативні та перевірені новини з Харкова

X