Дива попри війну трапляються: сім історій порятунку

За десять місяців повномасштабної війни ми бачили, наскільки українки та українці незламні, як ми за лічені дні можемо зібрати мільйони гривень на допомогу ЗСУ, як вміємо співчувати та допомагати ближнім. Цей матеріал ми створили, аби нагадати: на війні є місце для див, і їх творять люди. Таких історій — неймовірно багато, ми наводимо декілька з них.

Від цієї історії важко стримати сльози. 19-річний Михайло Рогожин та його мама Ляна зустріли повномасштабну війну вдома в Маріуполі. Хлопець із Синдромом Дауна важко переносив бомбардування міста. Перші дні мама з сином та іншими містянами ховалися у підвалі місцевого спортзалі, без тепла, а потім — і світла. Їжу люди готували на вогні, воду набирали з сусіднього брудного струмка або розтоплювали сніг.  Якось у Міші сталася панічна атака: він почав голосно кричати. Тоді Ляна вирішила перебратися до реабілітаційного центру, який відвідував її син.

За два тижні після початку повномаштабної війни волонтери допомогли сім‘ї евакуюватися з міста, їхали в колоні з 15 автомобілів. Хлопець боявся та не хотів виїжджати. Аби врятувати та заспокоїти сина, Ляна вигадала, ніби вони їдуть на пошуки кумира Міши — американського реслера та актора Джона Сіни. Від міста до міста родина дісталася Заходу України, а потім — центру для біженців поблизу Амстердама (Нідерланди) Кумира там  не була, і Міша сумував. 

Історію евакуації родини розповіла американська газета The Wall Street Journal. Стаття потрапила на очі Джону Сіну, і він вирів здійснити мрію фаната. Зірковий реслер прилетів літаком до Міши та подарував йому пояс чемпіона WWE та сувеніри зі своєю символікою. Видання пише: під час зустрічі із Джоном хлопець вперше посміхнувся після пережитого стресу. 

Дмитро Фінашин з позивним «Фін» дивом вижив після важкого поранення рук та загибелі побратимів.

Боєць — снайпер роти спеціального призначення Нацгвардії імені Сергія Кульчицького. З 2017 року був аеророзвідником, служив у районі проведення АТО та ООС. За день до повномасштабного вторгнення поїхав на Луганщину — вже як снайпер. Його підрозділ мав виконувати бойові завдання в районі Станиці Луганської.

23 травня група захисників розвідувала місцевість поблизу Яковлівки та натрапила на окупантів. Під час запеклого бою ворожі кулі поцілили в ліву руку Дмитра та відсікли палець на правій. 

«​​Друга рука, поранена кількома попаданнями, від самої ключиці стала неймовірно важка. На неї наклали турнікет, але евакуюватися не було можливості, відповідно, і турнікет не було змоги зняти. У мене був вибір – втратити руку або життя. Тож я розумів, що навіть якщо виживу, то руку ампутують. Якщо виживу...», — цитує старшого сержанта Нацгвардії «Укрінформ».

Двоє побратимів спочатку допомагали йому повзти в напрямку лісосмуги, де був основний підрозділ. Дмитро періодично втрачав свідомість, коли прийшов у себе — опинився сам. Снайпер не втрачав бойового духу та пори марення від втрати крові, зневоднення, біль, замерзання та втому продовжував повзти. На третю добу його знайшли бійці 80-ї десантно-штурмової бригади. Вони надали допомогу бійцю та відправили до лікарні. Наразі Дмитро проходить реабілітацію.

У жовтні захисник був нагороджений орденом «Золота зірка» з присвоєнням звання Герой України за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України та вірність військовій присязі.

Повна історія Дмитра Фінаншина

Коли українські військові звільнили Барвінкове на Харківщині, російські війська почали масовано обстрілювати селище. У пошуках порятунку декілька собак приблукали на блок-пост до наших бійців. Серед них була вівчарка. У собаки були проблеми зі здоров‘ям, і бійці звернулися до волонтерів. Ті забрали тварину та повезли лікуватися до ветклініки. Вівчарку назвали «Барні». Коли собака одужав, йому стали шукати новий дім. Відгукнувся захисник.

«Коли прийшов час прилаштовувати Барні, нам подзвонив військовий і сказав, що йому потрібен напарник. Боєць всиновив Барні та забрав на блокпост у Харківській області, де було безпечніше (аніж у Барвінковому — ред.). Пес тричі затримував підозрілих людей, він дуже допомагав хлопцям у нічний час. Зараз той військовий знаходиться в гарячій точці, а вівчарка — з його мамою. Барні, можна сказати, проходить курси підвищення кваліфікації: мама бійця тренує собаку», — розповідала «Накипіло» Оля, волонтерка ГО «Порятунок тварин Харків».

Валентина Струтинська обороняла Маріуполь у складі 36-ї бригади морської піхоти. Вона служила начальником групи цивільно-військового співробітництва. Як почалася повномасштабна війна, взаємодіяла з органами місцевого самоврядування для евакуації людей з передмістя та навколишніх з селищ. До 24 лютого її чоловік, Євген, був звільнений з військової служби (як військовий пенсіонер) та перебував у резерві. 26 лютого, після оголошеної мобілізації в Україні, Євген приїхав до 36-ї бригади. 

Маріуполь у перші дні війни став найгарячішою точкою на Донбасі: тривали вуличні бої, російські бомби масовано трощили місто. Морпіхи укривалися на «Азовмаші», який входить до складу заводу імені Ілліча. У ніч з 10 на 11 квітня захисники та захисниці готувалися різними колонами прориватися з заводу, який оточили російські окупанти. Як стане відомо пізніше, частині бійців удалося прорвалася на «Азовсталь» та об‘єдналася з «азовцями». Утім, до цього зв‘язку з ними не було, розповідала Валентина в інтерв‘ю «Радіо Свобода». Частина військових, серед них і подружжя Струтинських, потрапила в полон.

Валентину повезли до колонії в Оленівці, а потім перевели до колонії в бєлгородській області. Жінка провела за решіткою майже пів року, не знаючи, що з її чоловіком.

Наприкінці вересня її та ще 214 військовополонених повернули в Україну. Захисниця розповідає: коли перетинала українсько-білоруський кордон та побачила банер з надписом «Слава Україні! Героям Слава!» — сльози було вже не стримати. 29 жовтня відбувся черговий обмін: ще 52 українці повернулися додому, серед них — її чоловік Євген.

• Київщина

Історія про кішку з Бородянки, яка вижила у зруйнованій багатоповерхівці, у травні розлетілася по ЗМІ та соціальним мережам.

Ворожий удар пошкодив будинок на початку березня. Під час однієї з поїздок до міста волонтери із «ЗооПатруля» помітили на руїнах багатоповерхівки чотирилапе створіння. Кішка ховалася на сьомому поверсі і самостійно вибратися не могла: сходи під‘їзду були зруйновані. Волонтери запостили в мережу заклик з пошуком автодрабини для порятунку бідолахи. На пост відгукнулися працівники ДСНС, для цього вони привезли спецтехніку з Ірпеня та 2 травня разом з волонтерами звільнили з пастки кішку. Голодну та зневоднену тварину волонтери відвезли до ветеринара. Кицю назвали Шафа на честь вцілілої в місті полички з посудом. Згодом знайшлася господарка кішки. Вона повідомила, що чотирилапу звуть Глорія, їй 12 років. 

Фото киці з сердитою мордочкою, яке опублікували волонтери, породило цілу низку мемів про незламність України. 

• Харківщина

Схожа історія сталася на Північній Салтівці. Кіт Тимко місяць просидів у зачиненій квартирі під щоденними обстрілами мікрорайону Харкова. Ворожі обстріли пробили під‘їзд, що знаходився поруч з квартирою кота. Власники тварини евакуювалися раніше та звернулися до місцевих волонтерів по допомогу. Ті залучили ДСНС. Коли рятувальники приїхали до будинку, вони не знали, чи жива ще тварина. Діставшися квартири, ДСНСники побачили Тимка та потрощені пакунки з локшиною швидкого приготування, які котик дістав із шафи на кухні. Пізніше волонтери доправили чотирилапого власникам, які перебували на Заході країни.

Від собак до рибок: як рятують тварин від війни у Харкові

З 24 лютого Харківський перинатальний центр працював в екстремальних умовах: вагітних жінок та породіль з малечею перемістили у підвал, де влаштували укриття. Малечу в реанімаціях разом із спеціальним обладнанням евакуювати було не можливо: їх доглядали в палатах під постійними обстрілами міста. У середині березня до керівниці центру Ірини Кондратової звернулися представники Дитячого фонду ООН (UNICEF) в Україні з незвичним питанням: «чи готова вона попрацювати зі сторінкою амбасадора Фонду, футболіста Девіда Бекхема?». Ірина раніше брала участь у багатьох проєктах UNICEF для медиків.

«Я до останнього, поки це все не з'явилося на сторінці, не вірила, що це можливо», — розповідала в коментарі «ТСН» лікарка.

20 березня Девід Бекхем передав їй на день керування своєї сторінки в Instagram, яка нараховувала понад 70 мільйонів підписників. Футболіст закликав також людей переховувати кошти на допомогу перинатальному центру. Ірина викладала сторіз, як медики у воєнному Харкові допомагають малечі та породіллям, у той час, як місто масовано бомбардували росіяни.

«Дитина моя, яка вчиться в Америці, зателефонувала зі словами: «Ось так буває: ти прокинувся, а твоя мама знаменита на весь світ». Ті, хто уважно слухав Девіда, той читав, що він амбасадор UNICEF, людина, до якої прислухаються. Це майданчик для мене був, щоб, у тому числі разом із UNICEF сказати, що українські діти зараз виживають у дуже жахливих умовах», — пригадувала Ірина.

Ми сподіваємося, що цього року таких див буде якомога більше та Україна завершить 2023-й із Перемогою. 

Ніжна, як киця vs тверда, мов криця: еволюція образу жінки в українському суспільстві