Добірка книг від Накипіло до другого тижня читання - Накипіло
Події

Добірка книг від Накипіло до другого тижня читання

  • Вікторія Пліс
  • pixabay
  • 18 грудня 2022

«Шлях до несводбоди» Тімоти Снайдер

Ця книжка для тих, хто хоче зрозуміти, як росія, не впоравшись з побудовою демократії у себе, повільно отруювала цінності вільного світу. 

Трамп, Брекзіт, вторгнення в Україну — це все частина великої спроби Кремля перетворити Європу і США на росію.

Віктор Пічугін, журналіст

Тімоті Снайдер

«Коняка Фокслі» Роальд Дал

Збірка дорослих (! багато-хто не знає про існування, окрім «Чарлі та шоколадної фабрики») оповідань з ідеальними описами, станами, сарказмом і надзвичайно неочікуваними кінцівками. Про типове людське бажання самовеличі, сміх абсурдних думок, коли виявляється, що більшість речей лише в твоїй голові.

Тут довго можна було б писати наскільки ідеально Дал описує навколо світ і як ти автоматично стаєш головним героєм і як впадаєш в транс, бо не можеш не уявляти повну картину подій, але лишу вам для насолоди.

Діана Руда, операційна директорка

«В дорозі» Джек Керуак

Бо саме зараз особливо цінуєш те, що мав колись, але не цінував — можливості просто подорожувати заради того, щоб відчувати дорогу.

Роман Даніленков, співзасновник Накипіло, керівник Накипіло.Освіта

«Як Україна втрачала Донбас» Денис Казанський, Марина Воротинцева

Цікаво, що це не просто якесь дослідження відірване від людей. Один з авторів, Денис Казанський — по-перше, крутий журналіст, по-друге, сам з Донецька і проживав події, про які йдеться у книзі.

Анна М'ясникова, журналістка

«Людина в пошуках справжнього сенсу» Віктор Франкл

Книга, яка займе у вас декілька годин часу, але дасть відповіді на багато питань.
Про природу людей, мислення, цінності та вибір, який ми постійно робимо. 
Чи можемо ми бути щасливими в будь-яких умовах?

Вікторія Пліс, заступниця головної редакторки

«Береги дванадцяти вод» Олександр Мар'ямов, Ярина Цимбал

Журналіст-мандрівник, писав в 20-х роках минулого століття.

Аліна Ханбабаєва, музична редакторка Радіо Накипіло

«Перемагати українською» Ольга Дубчак

Книга авторства кандидатки філологічних наук Ольги Дубчак. В авторки є серія книжок «Чути українською» і «Бачити українською». А ось велика війна змусила авторку подивитися на мову ще й з цього боку. Книга виявилася мені дуже необхідною, хоча я про це не здогадувалась. Її читати неймовірно легко, немов випиваєш склянку води після пробіжки. Хоп — і допив, а хочеться ще. Дуже легко написано, але не попсово і не спрощено. Авторка міркує над тим, чому зброя «верба» чи «стугна» отримали свої назви, звідки пішло оце «свинособаки», як наші пращури називали росіян і який у цього історичний контекст, тощо. Мандрівка в світ синтаксису та розділових знаків. Чудовий посібник з плекання української мови. Але будьте обережні, якщо в побуті все ще не говорите українською — після прочитання точно захочете. Так «смачно» та затишно пише авторка, ніби розмовляєш з другом. З другом, який набагато розумніший за тебе.

Аліка Піхтерева, журналістка Накипіло

«Кружна дорога до Сантьяго», Сейс Нотебоом

Найбільш багатошарова книга з тих, що я читала. Там головна сюжетна лінія — подорож голландця Іспанією. Історія архітектури, літератури, живопису, Сурбаран, Веласкес і Сервантес.

Наступний шар: цікава політична історія, королі та королеви, герцог Альба, династичні перевороти, жанрові сценки з блазнями та біснуватими інквізиторами, злочини іспанських окупантів та геройський спротив нідерландців.

Книга дуже жива, і крізь історію проступає побут: майже відчутний смак місцевих страв та вина, меланхолія порожніх готелів, забуті скарби середньовічного мистецтва у провінційних католицьких церквах, краса й вітальність південних європейців. Краса місць, де на сторіччя зупинився час.

З огляду на нашу війну з росією, книга має ще цікаву грань: скільки років потрібно, аби перестати ненавидіти. Як виявилося — багато. Навіть толерантний і освічений Нотебоом не може втриматися, щоб у книгу про Іспанію не вставити лють Вільгельма Оранського, помсту та «попіл Клааса» й боротьбу гезів проти тиранів-інквізиторів, не насміятися над іспанцями або не славити Велику Нідерландську революцію. Чотири століття минуло, ніхто нічого не забув і не пробачив. І мене це дивним чином надихає. 

Тетяна Ямпольська, літературна редакторка

«Ворошиловград» Сергій Жадан

Ця книга про мій ірраціональний, омріяний Схід. Взагалі Жадан — неперевершений співак цього куточку України: його степів і териконів, втомлених роботяг, героїв і алкоголіків, замурзаних бродяжок, неприкаяних фам фаталь, пророків і солдат, зрадників та вигнанців, плацкартів і заправок. 

Тут все цвіте, і все буяє, літо шалене і квітуче, із запаморочливим запахом липневого цвіту та полину. Тут лодка й розвалена тачка в кожного пристойного чоловіка. І яскравий сарафан, довгі босі ноги, непереборна лінь, і собака дрімає у ніг — у кожної жінки. Тут занурюєшся в чорну безодню поганого портвейну, а потім з неї виринаєш — до сонця або зірок. Тут звичка гостро відчувати життя.

Тут зеленіють пагорби — не відразу й відрізниш терикони від курганів давніх скіфів, і вигорілі жовті степи, і безмежні соняшники. Тут маленькі сільпо, де на сніданок — саме бухло. У річках сто різновидів глини, і стільки ж риб. І ще більше навколо говірок, і навіть суворе російське слово скругляється, якщо не до мови, то до суржика, щодалі від русифікованих міст — то вільніше. Тут можна лазити на кручах, ловити рибу й валятися на піску в маленьких, на три метри, бухтах. 

А головне в книзі — люди, знайомі типажи з дитинства. З таким, як Гера, ти пила на літніх майданчиках нічних розливайок, і нехай грав не джаз, а дискотека 90-х — було божественно. І не раз чула псевдопроповіді Отця, і віталася з пенсіонерами союзного значення, кожного є за що посадити. І дивилась ігри футболістів, у кожного з яких правопорушень — більше ніж голів. 

У «Ворошиловграді» є ідея, що надає сенсу нашій сучасній історії та цій війні. Що ти маєш жити там, де ти маєш жити, і не питай чому. Навіть якщо ти не хочеш жити між бід і пожеж, і тобі заважає кожна із тих загорож, і можна втекти відтуди — але ж від себе ти не втечеш. Та і відтуди ти, якщо чесно, уже не втечеш також. І що місцеві — особливі. Вони чіпляються за своє, і не віддають, коли приходять чужі, навіть ціною життя. Бо в Україні так було, є і буде — завжди.

Тетяна Ямпольська, літературна редакторка


Про VPN ви вже знаєте. Але є хороша альтернатива

ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин

    ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО

    Оперативні та перевірені новини з Харкова