Сашко написав мені в листопаді минулого року, що хоче випускати програму на радіо Накипіло, яке ми запустили незадовго до цього. Тоді я й уявити не міг, що «Музичне Бу Бу Бу» Олександра Сердюка стане однією з візитних карток нашої станції.
Попереду, як і в усіх, було багато планів, які зруйнувала велика війна. Ми вимкнули мовлення на певний час. Зараз поступово повертаємо слухачам програми, готуємося до перезапуску радіо. Одним із перших, хто вирішив поновити роботу, став Олександр Сердюк.
Ми поговорили про те, чим Сашко зараз займається, як дізнався про повномасштабне вторгнення, як вплинула війна на нові випуски його програми.
Як ти себе охарактеризуєш. Хто ти?
Волонтер військового штабу міста Дрогобича і ведучий на радіо Накипіло. І колись я грав у театрі абсурда «Воробушек», але коли буде наступний раз — невідомо.
Згадай, будь ласка, 24 лютого.
Ну, як у всіх. Точніше, я до війни був готовий морально, тому на мене як на дурака дивилися два тижні, тобто в мене не було стресу. У мене був стрес до цього чуть-чуть, коли там шибка вікна стукала, і я такий: «О, почалось». Вранці прокидаюся, а це просто шибка вікна. То дверима хтось грюкне, і я тоді: «Все, це початок».
А ось коли почалася війна, мене розбудили о п’ятій ранку сусіди й кажуть: «Сань, війна почалася». А я кажу: «Закрийте, будь ласка, двері. Я буду спати до дев’ятої ранку, як і завжди». Я поспав до дев’ятої, приїхала дівчина, Юля, і ми: «Що робити? Мабуть, їхати в Дрогобич». Але я сказав, що, мабуть, тут залишусь.
У мене був такий підйом, що нарешті… Не то, що нарешті це сталося, а що нарешті в людей, я тоді думав, можливо, відбудеться всплеск у голові: «А, точно! Все ж таки це росія напала на нас. Все це через них». Але пройшло три місяці, і я зрозумів, що не всі це ще зрозуміли. Але, тим не менш, у мене був такий підйом. Я мав їхати в Харків, але набрав знайомих військових, і вони сказали: «Ти тут вже нічим не допоможеш». Тоді я поїхав із Юлею в Дрогобич, і з 25 числа щоденно ходжу й купую все, що потрібно переселенцям, військовим. Потім вийшов на бердичевські бригади, на київські, кременчуцькі, на харківський напрямок. Ну, тобто як тільки є запит, я намагаюся якось допомогти.
Як ти прийшов до волонтерства? Ти ж міг би займатися своєю прямою театром.
У мене немає енергії на це, тобто я не бачу… Ну, якщо люди їздять на фронт, їм комфортно й вони не можуть без музики, без театру, то я тільки аплодую. Багато людей пісні написали, багато людей щось роблять, але в мене таке враження склалося, що я вісім років їблував, не волонтерив, теж був стомлений від війни в 2017 році в Харкові.
Можливо був навіть такий не совісний момент, а я просто зрозумів для себе, що якщо я зараз не буду нічого робити в тому, що я можу робити, а я вмію домовлятися, знаходити, я не вмію рахувати все і якісь висновки робити…
За перші три тижні я витратив усе, що в мене було, позалізав у борги, а потім люди почали донатити. Ну, тобто я не вмію себе фінансово грамотно вести: останні три місяці, а, можливо, і все життя, ось останні три роки я в боргах. Але я знаю, що все одно вилізу з цих богів, бо…
Коротше, суть у тому, що мені здається, що якщо я зараз зупинюсь, якщо ми всі зупинимося, то майбутнього може не бути. А виступати… Ну, зараз я навіть не бачу, навіщо це. Відволікти людей? Я не впевнений, що це потрібно. От якби для військових, то можливо, але я не маю такої програми, щоб для військових щось робити. Просто приїхати підтримати? Я не впевнений, що їм зараз це треба, бо в них постійно там хтось їздить. У нас у Дрогобичі й ансамблі, й оркестри приїжджають раз на тиждень, і госпіталь є для військових.
Я просто супер-комфортно почуваю себе волонтером. Що я там тільки не роблю. Єдине, що мене радує — це радіо. Я і в Дрогобичі зараз працюю, просто приходжу на ефіри, і на Накипіло. Це в мене, в принципі, така віддушина, що я так на годину можу відволіктися й поговорити про музику. Ну, там, звісно, ми також говоримо про війну. Тому в даний момент я не відчуваю цієї користі, тобто, мабуть, я зараз корисніший як волонтер.
Розкажи про «Музичне Бу Бу Бу». Я пам’ятаю, ти давно хотів працювати на радіо. Як ти придумав назву програми?
Ну, давай я трошки розкажу передісторію. Тільки я побачив, що є радіо Накипіло, я такий: «О, можливо, я щось придумаю і буду робити». Я так і прийшов до тебе. Концепції не було. «Бу Бу Бу», бо я так розмовляю. Я завжди розмовляю таким голосом. І потім якось воно додати «Музичне», бо я люблю говорити з музикантами, бо я все життя вивчаю їх біографії, і мені цікаво досконально знати, як альбом той записався, чому пішов з гурту той гітарист, хоча люди навіть не знають, що там був інший гітарист в музичних проектах. Мені цікаво копатися в цьому.
Зараз те, що виходять ретро випуски (програми, записані до 24 лютого, — ред.), і ми там такі сидимо… Ось вийшов із Зезюліним (вокаліст групи Latexfauna, — ред.), і ми там просто як два дурака кажемо: «Мабуть, не буде війни. Мабуть, проскочем. Та щось із Борисом Джонсоном у нас якісь сварки». І зараз це дуже дивно чути через три місяці, що вау, як все змінилося.
Є випуск «БуБуБу», який більш за все запам’ятався і чому?
Ну, логічно, що перший, з El Кравчуком, бо він був перший. Він був на наступний день після того, як ми зустрілися, хоча я тобі сказав: «Дай мені два тижні — я придумаю рингтон і концепцію». І тут я побачив, що El Кравчук вранці приїжджає в Харків, і я його ввечері затягнув у студію і на ходу придумував все, що там є: фішки, які пісні мають грати. Перший, мабуть, найкрутіший.
І з Квартою (Олександр Кварта, харківський музикант, — ред.) мені дуже сподобався. Я Кварту відкрив з абсолютно іншого боку — наскільки в нього свідома позиція.
У принципі, з кожним цікаво. Я ж нікого не кликав, хто не цікавий, окрім SunSay. Я тепер розумію, про що ти говорив мені всі ці рази, коли ти його не пускав, а я ж не знав, бачиш. Тому кожний випуск бу цікавим.
Також був цікавим з Дніпра оцей Макс (Максим Гошовський, — ред.), який досі не отримав громадянство, який вже пройшов і війну, і з 2014 року, і в розиску він знаходиться в росії, а йому знову все одно кажуть: «Їзджай в росію, отримуй дозвіл, щоб ти виїхав». Він волонтерить з першого дня й не може отримати громадянство.
Кожен гість цікавий. Для мене це цікаво, бо я дізнався багато питань, які хотів задати і які я, наприклад, не знав про якісь проекти.
Програма виходить знову. Чи вплинула повномасштабна війна на зміст твоїх нових випусків? Чи вплине вона на ті випуски, які будуть далі виходити?
Дивимось. Усе одно хочеться, щоб це була не про зараз передача, тому ми й з тобою говорили, що оці ретро випуски мінімально зачіпають час, який був там. У людей там концерт був, наприклад, нещодавно пройшов. Мав бути в квітні, а вже червень, і концерту не було. Але тут же більше питання про артиста.
Зараз було б дивно розмовляти з людиною годину про війну, а потім через тиждень це вже буде не актуальна інформація. А так — це виходить портрет артиста. Я, звісно, питаю про позицію, питаю про те, що він робить зараз, але все одно цікаво мені плавати по біографії і дізнаватися, з чого він складається, як він до цього дійшов.
Тобто те, що ти зараз послухаєш із El Кравчуком, що через рік, я думаю, що все одно буде цікаво. Так само про інших артистів. Тобто там відсотків десять свіжої інформації, а все інше… Як портрет.
Що б ти порекомендував перш за все прослухати?
Жеку «Кургана» (учасник групи «Курган і Агрегат», — ред) сто відсотків, Толіка лікаря (Анатолій Власенко, — ред.)… Ну, там багато фейків було. Ми говорили про фейки в лікуванні й взагалі про ці штуки. Це не музична передача, але це лікар-музикант.
Деякі випуски я ще не можу сказати, але вони теж були цікаві. Хоча це вийде в нас, мабуть, у вересні, так (посміхається)? З ким ще… Я просто здивувався, що вже 17 випусків. Я був шокований, якщо чесно.
Ну, так, ти плодовитий.
Ну, так, я ще досі можу жити… Я помру, а випуски можуть виходити ще два місяці. Підготувався.
Цікавий був ще випуск з… Блін, так, щоб обрати щось одне цікаве, треба розуміти, кому який артист цікавий, яку музику він любить. Кожен може знайти що захоче.
Із «ХЗВ» теж саме: обидва випуски — це найважчі випуски. Коли ти зі знайомими і, в принципі, дуже близькими — з ними найважче.
З Амілем (учасник групи «Курган і Агрегат», — ред.) хороший. Коротше, зараз все розкажу.
Альони Воробйової теж була цікава історія, її портрет взагалі. От наступний буде класний випуск, але я не скажу, який. Але коли вийде цей випуск, я думаю, вже всі будуть знати.
Чому твою програму взагалі варто слухати? Чим вона принципово відрізняється чи не відрізняється від решти програм про музику й артистів?
Ну, це більше як бесіда двох знайомих, які просто спілкуються про музику. Один із них затинається — це я — і не виговорює половину тексту. Тобто ти включив і можеш прибирати в себе в кімнаті, можеш щось там робити, а воно собі бубнить, періодично музика грає, якісь жарти й цікава інформація про кожного артиста. Всі, хто були, я їх багато років знаю і бачив, як їх кар’єра йшла. Тобто мені було б цікаво, я такого не чув.
Я взагалі мало слухаю подкасти, але такого, щоб музичне і я сів… Мабуть, я нічого такого не знаю. Тобто раніше це колись було, а зараз чогось цього немає. Ну, якщо ми говоримо зараз про Анатоліча, то він класний як людина, але не готується до інтерв’ю абсолютно. Йому не цікавий гість. У нього просто йде бесіда, є десять питань. Я не готую питань, я не готую нічого. От щось я відчув, що треба запитати, то я запитаю. Тому це такий нічний, вечірній вечір, щоб після цього піти спати.
Всі випуски «Музичного БуБуБу» можна послухати на Soundcloud або Apple podcasts
ПІДПИШІТЬСЯ НА TELEGRAM-КАНАЛ НАКИПІЛО, щоб бути в курсі свіжих новин
